Лінійна селекція використовується для сортів рослин, які зазвичай розмножуються шляхом самозапилення (наприклад, ячмінь, пшениця, овес і горох). Такі рослини запилюються власним пилком ще до того, як вони завершать період цвітіння. Однак це не сприяє збільшенню генетичної різноманітності, якої прагнуть селекціонери, оскільки генетичні дані не змішуються. Для того, щоб це стало можливим, селекціонери цілеспрямовано схрещують дві батьківські лінії, які максимально доповнюють одна одну з точки зору бажаних властивостей.

Далі селекціонери вибирають ті рослини, які відповідають бажаним характеристикам щодо здоров'я рослин, урожайності та якості (відбір). Після декількох циклів відбору з найкращої рослини створюється новий сорт, і оскільки ця рослина виведена шляхом самозапилення, рослини цього сорту дуже однорідні (гомогенні). Ця процедура називається лінійною селекцією. В результаті неї виводяться значною мірою гомозиготні і однорідні лінійні сорти з новими, бажаними характеристиками. Вони можуть бути далі так само розмножені шляхом самозапилення для вирощування в сільськогосподарській практиці.

Цей доволі виснажливий процес можна прискорити: методика подвійного гаплоїда передбачає виділення гаплоїдних клітин рослин, наприклад, пилку. У них міститься тільки чоловічий генетичний матеріал, тобто, половина набору хромосом. Якщо набір хромосом згодом подвоюється, то всі характерні ознаки присутні в гомозиготній формі.

Для цього селекціонери створюють культури клітин пилку, з яких потім утворюється тканина і, врешті-решт, рослина. До того вона має тільки половину набору хромосом. Так звані гомозиготні дигаплоїдні рослини виникають в результаті редуплікаціі набору хромосом. Це економить час порівняно з традиційною лінійною селекцією з багаторазовим самозапиленням, а також дозволяє фермерам швидко побачити прогрес в селекції.