Житній силос: крок за кроком до прийняття оптимального рішення
Основною цінністю силосу із гібридного жита селекції KWS є високі параметри перетравності нейтрально-детергентної клітковини (НДК), а відповідно і низький рівень лігніну. Це дозволяє забезпечити оптимальне рН середовище в рубці та активний розвиток його біоти. Таким чином виробляється максимальна кількість мікробіального протеїну та летких жирних кислот, які підвищують надій молока та його жирність. Низький рівень неперетравного НДК дозволяє підвищувати рівень споживання основних кормів раціону, а отже є основним критерієм для оцінки якості заготовленого силосу чи сінажу і є універсальним для оцінки всіх типів основного корму.
Основним параметром для отримання високого рівня сирого протеїну є рівень азотного живлення у весняний період. Внесений азот весною в першу чергу використовується для активного весняного кущення, що покращує врожайність посіву. І лише після початку виходу в трубку, під кінець першої декади квітня, рослини використовують доступний азот в грунті для його накопичення в рослині. Відповідно, при недостатніх рівнях доступності азоту в цей період злаки не будуть мати можливості забезпечити оптимальний рівень сирого протеїну в готовому силосі. Важливим для цього процесу є активний процес фотосинтезу із накопиченням цукрів, що забезпечується подовженим сонячним опроміненням. Для формування валового врожаю рівень азотного підживлення у весняний період має становити 70-90 кг в діючій речовині азоту, але для отримання високого рівня сирого протеїну рекомендовано підвищувати рівень азотного живлення до 90-110 кг. При цьому важливим є досягнення оптимальної фази для скошування, тобто повного виходу прапорцевого листочка (ВВСН 39).
Динаміка накопичення сухої речовини та росту і розвитку самих рослин жита забезпечує зростання врожайності в розрахунку на один гектар в сухій речовині. Можна отримати збільшення врожайності житнього силосу в 1,6 -1,8 рази при скошуванні гібридного жита у фазі початку виходу колоса у порівнянні до фази виходу прапорцевого листка. Якщо для господарства важливим є валова врожайність з 1 га, або рівень азотного підживлення не відповідає для забезпечення високого рівня сирого протеїну в готовому силосі скошування варто розпочинати не у фазі повного виходу прапорцевого листка, а вже у фазі початку виходу колоса. Це дозволить отримати значне збільшення врожайності готового житнього силосу. Динаміка зміни поживності при потенційному рівні сирого протеїну у фазі прапорцевого листка становить 17-18 %, але після виходу колоса за умови достатнього підживлення становить 13,5 – 14,5 %.
При цьому пройде і накопичення лігніну 2-3 % для прапорцевого листка і 3-4 % для рослин в яких відбувся вихід колоса. При цьому слід зауважити, що рівень лігніну для люцернового сінажу становить від 5,5 до 10 %. Перетравність НДК для житнього силосу також зміниться. При скошуванні у фазі прапорцевого листка перетравність НДК становить більше 70 %, а у фазі виходу колоса перетравність НДК буде на рівні 60 %. Слід врахувати, що цей показник навіть при пізньому скошуванні буде в 1,6-1,8 разів кращим ніж в сінажі люцерни.
Тож дуже часто в разі недостатнього рівня азотного підживлення, а відповідно і потенціалу високого рівня сирота протеїну, недостатньої густоти посіву варто прийняти стратегію підвищення врожайності через пізніший період скошування. Тут можна орієнтуватися на період вихід колоса. Це дозволить підвищити потенційну врожайність майже вдвічі, а відповідно і знизити собівартість корму.
Варто врахувати, що оптимальним рівнем сухої речовини для заготівлі житнього силосу є 30-35 %. В такому разі процес консервації проходить за принципом низького рівня рН середовища на рівні 4 одиниць. При цьому кисле середовище пригнічує розвиток різних шкідливих мікроорганізмів. Продукти отримані за таким принципом консервування називаються силосом. В разі збільшення сухої речовини більне 43 % консервуючим фактором виступає фізіологічна сухість, коли завдяки різниці осмотичного тиску в клітинах рослин і в клітинах бактерій, що призводить до їх загибелі. Відповідно отримані продукти називають сінажем. Основною проблемою заготівлі класичного сінажу є ризик розвитку пліснявих грибів та високі вимоги до якості трамбування сінажної маси.
Технологія заготівлі житнього силосу
Розпочинати скошування варто коли на рослинах відсутня ранкова роса. Грунт має бути тугим і не налипати на колісну базу трактора і косарки. Ширина валка має бути максимально можливою, але не ширше колісної бази трактора для причіпних косарок. В цьому варіанті значно краще себе показують трьохсекційні навісні косарки, які мають одну фронтальну і дві бокові секції. При їх використані можна формувати максимально широкі валки на бокових секціях і на фронтальній секції за шириною колісної бази, щоб виключити проходу коліс трактора по краю центрального валка. Також застосування такої косарки залежно від травостою дозволяє не використовувати ворошилку. Якщо маса після скошування знаходиться у валках, то її якомога швидше потрібно розворушити. Ця операція значно скорочує час підсушування маси.
Оптимальна висота скошування становить 10-12 см. Це дозволяє зменшити забруднення силосованої маси та пришвидшити процес привялення. Збільшення висоти скошування негативно впливає на врожайнійсть. Додаткові 10 см до висоти скошування жита понад рекомендовані 10 см стерні за польовими дослідженнями зменшує врожайність до 4 т/га, або 0,4 т/га на кожен додатковий сантиметр стерні.
Під час скошування необхідно контролювати якість роботи плющилки. Для злакових трав рекомендується використовувати бітерну плющилку, Рис. 1. Вона не розплющує стебла рослин, а злегка їх травмує. При цьому слід контролювати і регулювати швидкість обертів бітерного валу відносно травостою. Адже при невідповідній роботі бітера можуть повністю перебивати стебла рослин і тоді ми отримуємо масу посічену по 15-20 см. В подальшому такі частинки неможливо звалкувати і вони залишаються на полі. Це може призвести до 30-40 % втрат в полі. Найкращим варіантом є використання вальцевих плющилок, Рис.2. Вони знімають восковий наліт із злаків і розплющують їх стебла. Це скорочує час привялення на 5-6 годин.
Рис. 1 Бітерна плющилка
Рис. 2 Вальцева плющилка
Після скошування в процесі привялення маси на рослинах продовжують розвиватися природні бактерії. При цьому також в рослині продовжуються фізіологічні процеси, але рослина вже не отримує поживних речовин із коренів, що називають «голодний обмін». Таким чином ми втрачаємо 10-20 % від накопичених цукрів, тобто рівень цукрів 22-24 % при скошуванні, а протягом 24 год привялення залишається 18-19 % цукрів. Також подовжений час знаходження маси в полі до її підбору може призвести до втрати 2-3 % сирого протеїну. Скорочення часу привялення силосної маси в полі дозволяє також знизити кількість клостридій які потрапляють в корм при силосуванні та підвищити його якісні показники завдяки зменшені ферментаційних втрат в полі.
Контроль підсихання силосної маси проводиться регулярно. Найкращим рішенням буде перед відбором силосної маси з поля на дослідження провести обстеження рівномірності густоти травостою. Для цього проходимо поле по діагоналі. В місці із зниженою густотою травостою маса бути швидше просихати, тому такі ділянки потрібно виявляти і розпочинати з них процеси контролю вмісту сухої речовини та заготівлі.
Початок валкування житнього силосу найкраще розпочинати, коли вміст сухої речовини на 2-3 % нижче від планової сухої речовини до закладки, тобто початок валкування доцільно розпочинати коли суха речовина досягла 27-28 %. При валкуванні маса, яка знаходилась знизу потрапляє на верх валка, що також сприяє рівномірному підсиханню силосної маси. В разі пересиханні маси в полі при затримці із її підбором доречно ще раніше розпочати валкування, що сповільнить пересихання силосної маси.
Підбір і подрібнення силосної маси розпочинаємо при досягнені сухої речовини 30-32 %. В процесі заготівлі потрібно керуватися принципом, що чим сухіша маса, тим коротша довжина різки. Варто оглянути Рис. 3, де відображено результати сепарації силосної маси жита.
_r_16_9_master.webp)
Можна відзначити, що в результаті подрібнення ми отримуємо часточки з різною довжиною. Використання Пенсильванського сепаратора (Penn State) дозволяє оцінити однорідність подрібнення силосної маси. Рекомендації для подрібнення розміщено в Таблиці 1.
Завантажувати техніку для перевезення силосної маси слід не вище верхнього краю борту. Гарні результати для зменшення забруднення маси дає змочування польових доріг по яких здійснюється транспортування силосної маси. Також варто контролювати швидкість руху техніки для перевезення, щоб попередити додаткове забруднення.
Трамбування силосної маси в силосних спорудах проводимо пошарово. Оптимальна товщина шару має становити 20 см. Подача силосної маси для трамбування за одну годину для житнього силосу має бути не менше 50 % від маси техніки задіяної на вкладанні. Оптимальним показником техніки для трамбування є 75 % від маси яка надходить в силосну споруду за годину. Гарні результати отримують при використані спеціальних навісок для розподілу та трамбування силосної маси. Найкращим варіантом є створення якомога більшої довжини для площі трамбування. Тобто масу розтягуємо на 65-70 % довжини силосної споруди. В процесі закладки силосної траншеї техніка для трамбування має рухатися протягом всього часу закладки через всю довжину силосної споруди з постійним поновленням нових порцій силосної маси.
Важливим елементом контролю якості трамбування є попередження пересихання верхнього шару. Це попередить його пліснявіння. Масу трамбують до тих пір поки не починає зникати слід від тракторного протектора, Рис. 4. Це є основним критерієм для часу трамбування верхнього шару. Варто зауважити, що практичний шар який трамбується, залежно від створеного тиску на квадратний сантиметр техніки для трамбування, становить від 20 см до 65 см. Саме тому рекомендований шар для трамбування становить 20-25 см. Верхній шар силосної маси вирівнюють і попереджають утворення заглиблень, де можуть накопичуватись атмосферні опади. Тому верх силосної споруди має бути гарно спланований і продумано стікання атмосферних опадів.
Для покращення збереженості силосної маси слід використовувати набір силосних плівок. Це дозволяє герметизувати силосну споруду та максимально покращити процеси ферментації. Важливим є використання достатньої кількості прижимних елементів для плівки. Найбільш часто для цього використовують спеціальні мішечки або автомобільні шини. Найкращі результати отримують при використані 1 автомобільної покришки на 1 м2. Без використання достатньої кількості прижимних елементів ефекту герметизації досягнути неможливо.
Швидкість процесу ферментації залежить від рівня вологості силосної маси. Чим вища вологість силосної маси, тим швидше відбувається процес зниження і стабілізації рН середовища. Але і вищі втрати сухої речовини на виробництво органічних кислот для формування сталого рН середовища. Вологіший силос зазвичай краще поїдається тваринами та зменшує сепарацію загальнозмішаного раціону під час згодовування. При цьому підвищення вмісту сухої речовини, подовжує час на стабілізацію рН та зменшує втрати на ферментацію, але погіршує якість трамбування та підвищує ризик розвитку пліснявих грибів. При вологій силосній масі краще працюють гомоферментативні бактерії, які є більш ефективні з огляду на економічне використання енергії цукрів в переході в молочну кислоту, а при вмісті сухої речовини більше 36-38 %, коли в масі залишається більше повітря краще працюють гетероферментативні бактерії, які можуть ефективно працювати і при обмеженій кількості кисню повітря.
Всім високих врожаїв і високоякісних силосів!
Матеріал підготував:
